Головна

День рідної мови: маячок для Віктора Федоровича

Ндл, 02/21/2010 - 15:26 — Іван Галенко

У кожного своя рідна мова. Але для тих, у кого "феня" – чужа рідніша.


 

Був в моїй рідній 196-й "кугутській" школі на околиці Борщагівки вчителем історії Павло Семенович Кухаренко. Зарплати у вчителів тоді були не для чоловіків-годувальників. І школа не "російська", тому тридцяти відсоткову надбавку "за роботу на окупованій території" йому не було положено на відміну від Ірини Яковлєвни, нашої бичоокої Крупської в кабінеті російської мови та літератури з вічним смородом козлятиною й часником. Тож Павло Семенович підробляв у спецшколі для дітей з вадами розумового розвитку. Цікавий був викладач. Ходив у бібліотеку, де читав старовинні книги. Мав хобі – досліджував родини видатних людей, як злочинців, так і суперзлочинців типу Гітлера, Сталіна, і порівнював з позитивними геніями людства. Він тоді встановив емпіричну формулу: генії добра і зла народжуються у батьків, де різниця у віці складає одинадцять років... Та більше я його запам'ятав у зв'язку з професійним анекдотом про "маячок". То навіть не анекдот, а метода викладання для "важких" клієнтів. Павло Семенович часто використовував цю методу, завдяки чому уроки були цікавими й легкими для запам'ятовування, примушували аналізувати й порівнювати.

Суть методи полягає у тому, що вчитель бере в одну руку олівець й ховає за спиною. Потім питає у політиків: у якій руці олівець? А так як абсолютна більшість політиків є продуктом маніпуляції масової свідомості, то їхні мозки здані на збереження командам політ-технологів. Досвідчений вчитель, бачачи таку картину, піднімає руку без олівця над головою й повторює запитання, але вже з підказкою: "Лідери, в якій руці олівець? Даю маячок!". От і Віктору Федоровичу разом з учнями та клієнтами різних спецзакладів треба дати "маячок" у боротьбі за право на общєдоступну "феню" для деяких нацменшин.

За давнім звичаєм "інтелігенції", яку великий Ульянов-Бланк (Лєнін) називав "говном", мушу попередити, що я військовий інтелігент, яких великий Ульянов-Бланк заганяв на баржі й топив в Неві чи Чорному морі з відомих причин. Звісно, до радянської чи "російської" інтелігенції ніколи не відносився й навряд чи вже вдасться мене так сильно спаскудити, щоб змінився. І розмовляю тільки українською мовою, так як російською виключно матюкаюся. Ні, це не пов'язано зі службою в Радянській армії чи Сибіром. Просто СПРАВЖНЯ, МОГУТНЯ, КРАСИВА, ВЕЛИЧНА, БАГАТА російська мова без мату - що євнух в гаремі! Мат - невід'ємна частина російської мови, її родзинка й окраса! А в Україні різні там рускоязичні кастрати розмовляють КАСТРОВАНОЮ російською мовою, язиком тієї інтелігенції, яку, нагадаю, великий Лєнін справедливо називав "ГІМНОМ"! Й ці клієнти різних там спецзакладів, паскудячи ВЕЛИКИЙ РОСІЙСЬКИЙ ЯЗИК, пишаються тим, що його паскудять, нав'язують свою "феню" Елочки-людоїдки іншим членам суспільства.

А що таке мат в російській мові? Це звичайні обігові побутові слова в татарській або тюркській мові. Згадаймо великого Хо Ши Міна. Це у нас він Хо, а у них, мовою кібернетики, правильно пишеться і читається як "Ікс, ігрек, у з запереченням". Заперечуючи мат, різні там зайди та клієнти спецзакладів як би сором'язливо, подібно скритим пасивним збоченцям, заперечують своє угро-фінське походження на татарських мінаретах. Та саме нищення кримських татар, їхньої мови і культури слугувало й продовжує служити приховуванню, що "в люди" цей "росіянський народ" вивела саме Золота Орда. Й подібно "американському народу", росіяни лише з вісімнадцятого століття існують як держава, як імперія, а не данники й васали Кримського хана. 

Мої сподівання на уряд Юлії Володимирівни в питанні мови були дещо перебільшені (>>>, ХайВей), хоча й намагався перевести проблему в економічну площину. Тому, щоб Віктор Федорович у своєму служінні правонаступниці Золотої Орди не парився, у День рідної мови усім гадам з роздвоєним язиком і відвертим зайдам мабуть варто дати "маячок". Треба тільки в нижче наведених текстах змінити дату та поставити власний підпис.

 ПРО ЗАБОРОНУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

 


Циркуляр міністра внутрішніх справ Валуєва

від 18 липня 1863 р.

Давно вже йде суперечка в нашій пресі про мож­ливість існування самостійної малоруської літерату­ри. Приводом для цієї суперечки були твори деяких письменників, які відзначалися більш або менш чудо­вим талантом або своєю оригінальністю. За останній час питання про малоруську літературу набуло іншого характеру, внаслідок обставин чисто політичних, що не мають ніякого відношення до інтересів власне літе­ратурних. Попередні твори малоруською мовою були розраховані лише на освічені класи південної Росії, а тепер прихильники малоруської народності зверну­ли свої погляди на масу неосвічену, і ті зних, які прагнуть здійснити свої політичні задуми, взялися, під приводом поширення грамотності і освіти, видавати книги для початкового читання, букварі, граматики, географії і т. д. В числі подібних діячів було багато осіб, про злочинні дії яких проводилася слідча справа в особливій комісії.

В С.-Петербурзі навіть збираються пожертви для видання дешевих книг на південноруському наріччі. Багато зцих книг надійшли вже на розгляд в С.-Петербурзький цензурний комітет. Не мало таких же книг буде представлено і в Київський цензурний комі­тет. Цей останній відчуває деякі утруднення з розгля­дом згаданих видань через такі обставини: навчання в усіх без винятку училищах проводиться загальноруською мовою І вживання в училищах малоруської мо­ви ніде не допущено; саме питання про користь і мож­ливості вживання в школах цього наріччя не тільки не розв'язане, але навіть порушення цього питання прий­нято більшістю малоросіян з обуренням, яке часто висловлюється в пресі. Вони досить грунтовно дово­дять, що ніякої окремої малоруської мови не було, не­має і не може бути, і що наріччя їх, яке вживається простолюдом, є та ж російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі, що загальноруська мова так само зрозуміла для малоросів, як і для великоросів, і навіть значно зрозуміліша,ніж тепер створювана для них деякими малоросами, і особливо поляками, так звана українська мова. Особам того гуртка, який нама­гається довести протилежне, більшість самих мало росів докоряє в сепаратистських задумах, ворожих Росії і згубних для Малоросії.

Беручи до уваги, з одного боку, теперішнє тривож­не становище суспільства, яке хвилюють політичні події, а з другого боку, маючи на увазі, що питання про навчання грамотності на місцевих наріччях не дістало ще достатнього розв'язання в законодавчому порядку, міністр внутрішніх справ визнав за необхід­не, надалі до погодження з міністром народної освіти, обер-прокурором св. синоду і шефом жандармів щодо друкування книг малоросійською мовою, дати по цен­зурному відомству розпорядження, щоб до друку до­зволялися тільки такі твори цією мовою, які належать до галузі красного письменства; пропускання ж книг малоруською мовою, як духовного змісту, так І на­вчальних і взагалі призначених Для початкового читання народу, припинити... Це розпорядження було пере­дано на височайший государя імператора розгляд і йо­го величності бажано було удостоїти оноє монаршого схвалення.

М. ЛЕМКЕ, Епоха цензурних реформ

1859-1865 годов,

СПБ, 1904, стор. 302-304.

ПРО ЗАБОРОНУ УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМЕНСТВА

Урядовий указ 1876 року

Госуд. Імн. в 18/30 день минулого травня височайше наказав: 1) не допускати ввозу в межі Імперії без окремого на те дозволу Голови, упр. яких би то не бу­ло книг і брошур, що видаються за кордоном на мало­руському наріччі. 2) Друкування і видання в Імперії оригінальних творів і перекладів на тому ж наріччі заборонити, за винятком тільки: а) історичних доку­ментів і пам'яток і б) творів красного письменства, але з тим, що при друкуванні історичних пам'яток бе­зумовно додержувати правопису оригіналів; у творах же красного письменства не допускати ніяких відступів від загальноприйнятого російського право­пису і щоб дозвіл на друкування творів красного пись­менства давати тільки після розгляду рукописів у Го­лови, управл. 3) Заборонити також різні сценічні ви­стави і читання на малоруському наріччі, а також і друкування на ньому текстів до музикальних нот. 4) Припинити видання газети «Киевский Телеграф». Про цю височайшу волю пропоную Голови, упр. до належного виконання.

Журнал «Україна», том II,травень 1907 р., стор. 150-151.

      На фото з сайтуу publications.spo.ua – кільцева структура Ричат (Гуель–Ер–Ричат) в пустелі Сахара біля мавританського міста Уадан, яка нагадує мені "рускоязичну" рану на тлі української мови і культури.



ХайВей, 21 лютого 2010 р. (розділ Економіка, 880 переглядів і 170 коментарів)