Неформальний відгук до презентації монографії В.Панченка в Книгарні "Є" 7 квітня 2010 р.

В посткомуністичній Україні історія діяльності Організації українських націоналістів (далі – ОУН) дійсно досі не розглядалася в ключі формування і розвитку економічної складової ідеології ОУН. Тому вкрай важливо робити виважені перші кроки у цьому напрямі без ідеологічних нашарувань, праагнути максимальної об'єктивності дослідження. На наш погляд, не коректно стверджувати, що "за радянських часів УРСР була республікою з неефективним соціалістичним господарським комплексом, який великою мірою контролювався та керувався з єдиного союзного центру"*. Будь-яка колонія з позицій покореного народу завжди є " неефективним ... господарським комплексом", соціалістичним чи капіталістичним, бо рабська праця, а саме такою була праця в радянських кібуцах, завжди за визначенням неефективна для тих, хто працював за "пайку", трудодень або продуктову картку. З іншого боку, колонізатори завжди мали чистий зиск з колонії доти, доки її утримання не ставало дорожчим, ніж вивезені награбовані багатства, або політичні дивіденди втрачали актуальність. Не визнання цього, на наше переконання, якби нівелює глобальну мету українського народу, його прагнення жити у власній державі. Адже не економічне банкрутство ідей Бланка-Бронштейна зробило можливим здобуття українцями власної держави. Банкрутством СРСР не можна пояснити сучасну запеклу боротьбу чеченського народу за незалежність. Сучасна дійсність наочно підтверджує обґрунтування автором тези, що "для націоналістів держава була інструментом досягнення інтересів нації, а не кінцевою метою боротьби".

Сьогодні, коли привнесені ліберастами з глосу іноземних спецслужб "ліберальні" ідеї фактично знищили науково-технічний та виробничий потенціал України, вкрай запотребованим стає комплекс ідей та розробок діячів ОУН у сфері економіки, який передбачав поєднання елементів державного регулювання, характерних для соціалістичної системи, та принципів вільного ринку, властивого для ліберального капіталізму. Тому звуження практичного значення дослідження лише до курсів лекцій є помилковим. Досліджені основні економічні принципи ОУН, процес розробки економічної платформи ОУН, процес реалізації економічної доктрини ОУН сьогодні актуальні як ніколи для боротьби з економічною окупацією України олігархами, серед яких нема жодного етнічного українця і діяльність яких спрямована на забезпечення добробуту і процвітання "земель обітованих" поза межами України.

В цілому, розвідка В.Панченка є важливим інструментом у боротьбі з антидержавною, антиукраїнською діяльністю таких "видатних вчених сучасності", як І.Бураківський, О.Пасхавер, Д.Табачник та інш. Одні лібералістичними слюнями розмивали й розмивають ідеологічні засади української державності, інші відверто боролися й борються з усім українським задля спільної мети: ідеологічне прикриття розграбування олігархами-неукраїнцями, ТНК і капіталістами інших країн надбань і ресурсів українського народу та майбутніх поколінь молодої держави. Адже “економічний націоналізм”, що виступає синонімом терміну “лістіанство” (від імені німецького дослідника і практика Фрідріха Ліста, який розробив і застосував цю доктрину)" внаслідок кризи відкрито й без словесних прикрас став базовою ідеологією більшості країн-апологетів глобалізованого "вільного ринку".

"Під економічним націоналізмом ми розуміємо таку форму ідеології і дії, в якій всі чинники та складові, котрі творять націю, в кінцевому результаті об’єднуються для генерації енергії економічного творення на благо всієї нації і кожного індивідуума зокрема. Економічні чинники є вищими стосовно усіх інших в тому сенсі, що саме вони повинні бути досягнутими за рахунок концентрації та об’єднання чинників неекономічних. У той же час етнічні, архетипічні та інші визначальні характеристики нації є важливими тому, що лише вони можуть забезпечити стале існування економічних характеристик суспільства та їх розвиток.

Економічний націоналізм як система господарювання поєднує різні практики організації економічного життя, серед яких вагому роль відіграють протекціонізм та інші регулюючі заходи. Вони роблять шлях країни успішним, якщо спрямовані на створення сприятливих умов для розвитку вітчизняної економіки та її націленості на експансію в зовнішнє середовище. Допускається використання, з одного боку, елементів класичного капіталізму та вільного ринку, а з іншого – захисних методів і державного регулювання окремих сфер господарського життя в інтересах нації. Співвідношення методів коливається в залежності від рівня розвитку економіки".

Слід звернути увагу, що життя на перше місце виводить не якісь там комуністичні, демократичні, європейські "цінності", які замордовані ліберстами старики міняли на кілограм гречки під час виборів, а "генерацію енергії економічного творення на благо всієї нації і кожного індивідуума зокрема".

Сьогодні В.Т.Пятницький, керуючись теоретичними "напрацюваннями" бураківських та пасахаверів, після "вступу" України до Світової організації торгівлі на "найбільш ліберальних", а фактично грабіжницьких умовах, творить "зони вільної торгівлі" з "євр.союзами", туреччинами, сінгапурами й т.п. Водночас, ще в середині минулого століття "націоналісти трактували економічну політику держав-метрополій щодо українських земель як принципово схожу. Українські землі грали роль сировинних придатків до метрополій, що не дозволяло розвинути власні потужності. Ідеологи ОУН вбачали в слабкому економічному розвитку причину низького рівня соціальної політики".

Відсутність у олігархів, яких сьогодні в народі означають як "бидлоеліта", осмислення хоча б на патріотичних, не кажучи про націоанлістичні засади, витоків і причин сучасної фінансової кризи, призвела до найбільш глибокої економічної кризи серед країн світу саме в Україні. В той же час, в минулому столітті ОУН мала бачення декількох моделей розвитку фінансової системи країни. "Основою функціонування фінансової системи незалежної України ОУН передбачала зробити незалежний центральний банк. Принциповим моментом стала вимога запровадження власної стабільної конвертованої валюти, причому емісія грошей без забезпечення активами не передбачалася. Безконтрольна банківська ініціатива не допускалася, ОУН обережно ставилася до фінансового капіталу, який отримує прибуток без реального сектору економіки. Частина націоналістів хотіла залишити за банками виключно механічне обслуговування грошової системи, а інша – дозволити ринкове функціонування банків під державним контролем. Податкова система розглядалася як така, що має допомогти державі певною мірою вирівняти дисбаланс прибутків різних груп населення. Фінансова програма ОУН, спиралась також на залучення іноземного капіталу для відновлення господарства".

Україна має сьогодні одні з найнижчих світових рейтингів. Й глибина падіння їх обумовлена, в першу чергу, показниками та індикаторами внутрішньої торгівлі. Навряд би таке сталося, якби молода українська держава керувалася теоретичними настановами ОУН, а не стобаксових вчених-грантоїдів, проплачених зі спец-фондів спецслужб країн-економічних конкурентів України. Новопризначений міністр економіки Василь Цушко зняв А.Близнюка одним з перших. Тепер йому слід почути тих, хто дійсно керувався інтересами Батьківщини. "Торгівля мала поєднувати в собі як державне регулювання, так і ринкові механізми. Мита на імпорт носили протекціоністський характер, проте в галузях, які були конкурентоспроможними, ОУН не передбачала обмежень. За планами авторів економічної платформи ОУН Українська держава мала посісти помітну роль на світовому ринку зерна, цукру, вугілля, залізної руди, чавуну, металургійної продукції. Здійснення великогуртових та зовнішньоекономічних торгівельних операцій переважно (крім торгівлі зерном) переходило під контроль держави у вигляді націоналізації, кооперації або отримання контрольного пакету у великих підприємствах. Також було зрозуміло, що продукція легкої промисловості та машинобудування на початковому етапі мали імпортуватися".

В Україні досі відсутня промислова політика. Проте її принципи були сформульовані ОУН й могли б бути покладеним в основу переорієнтації радянського ВПК з дрібновузлового та блокового (проміжного) виробництва на збирання кінцевої продукції. "Загальні принципи, запропоновані націоналістами для розвитку промисловості: 1) промисловість функціонує в рамках трьох типів власності – а) державної, б) акціонерної з контрольним пакетом в руках держави, в) приватної; 2) незалежно від типу власності, держава стоїть над всіма процесами, які відбуваються на підприємствах та здійснює контрольну функцію; 3) процес індустріалізації країни потрібен, але має плануватися урядом України, а не метрополіями, та враховувати інтереси всієї етнічної української території; 4) вирішення питання аграрного перенаселення лежить в площині розбудови промислових центрів та переселення туди надлишків селян; 5) кваліфіковані працівники – опора промисловості: держава мусить формувати своє робітництво та захищати його інтереси; 6) територія України має достатньо сировини для того, щоб посідати перші місця в Європі із її видобутку, але кінцева мета – розвиток обробної промисловості; 7) іноземний капітал у вигляді концесій та позичок має бути залученим для розбудови промисловості, але його мусять контролювати спеціальні державні інститути; 8) територіально розвиток промисловості має виходити із принципу невеликої відстані до сировинних джерел та енергетичних ресурсів, тобто найкращими в цьому плані є землі центру та сходу України".

Більшості сьогодні не зрозуміло, чому ашгабатські (у своїй більшості) "ветерани" Другої світової війни ніяк не хочуть йти на примирення з воїнами ОУН-УПА. Відповідь такої нецивілізованості і неєвропейськості лежить навіть не в "промоскоскості", а в площині приватизації та прихватизації, ідеологічних засадах бачення ролі капіталу в незалежній Україні. "Націоналісти вважали, що вільний доступ приватного капіталу до купівлі великих підприємств призведе до швидкої концентрації їх в руках великих іноземних власників, які не будуть опікуватись місцевим населенням. Держава, втративши контроль над такими підприємствами і галузями, в умовах недоторканості приватної власності, не зможе такий контроль потім відновити, а значить забезпечити соціальну справедливість і національні інтереси".

Після сучасної втрати Україною високотехнологічного експорту машин і устаткування та внутрішнього ринку товарів широкого вжитку, ми знову повертаємося у середину минулого століття. "Аграрна політика була визначальною для ОУН – виходячи з переважно аграрного характеру України в першій половині ХХ ст. Вона передбачала збереження розподілу поміщицької землі, що вже відбувся, та ліквідацію колгоспів. Основну роль на селі повинен грати середній господар. Інститут приватної господарської власності трактувався як ключовий у побудові здорових стосунків між окремим селянином і державою. Така форма ведення господарства є цілком органічною для України, адже її основні ідеали та цінності закладені в психології українського селянина. Втручання держави тут мало бути мінімальним – не допускати надмірної концентрації землі в одних руках або подрібнення ділянок, сприяти кооперації, залучати надлишкову робочу силу з села до індустріалізованої економіки". Чи змінилися за півстоліття сучасні вектори для сучасної економіки України? Єдине, що ми знаємо точно, так те, що нічого не знаємо про ступінь концентрації землі в одних руках і чиї ці руки.

Висновок. Якщо в період діяльності ОУН основним ворогом України виступав більшовицький режим, верхівка якого була представлена носіями певної національності, то сьогодні основним ворогом молодої української держави виступає олігархічний режим, представлений олігархами – носіями певної національності. Розвідка В.Панченка не тільки відкриває правду про цілий пласт цілого періоду життя українського народу, а і дозволяє використовувати метод історичних паралелей для сьогодення в боротьбі українського народу за свою державність, за добробут і процвітання своїх громадян.

Й наостанок. Якби пасхавери та бураківські, яких бабусі-гречкоманки вважають розумними, були українцями, то Осланду не вдалося б злити в унітаз Помаранчеву революцію. Тож будемо сподіватися, що саме на таких розвідках виросте нова політ-економічна думка, в основі якої буде український економічний націоналізм у відповідності з найкращими європейськими та світовими традиціями.

____________________________________________________

* Тут і далі курсивом виділені цитати з автореферату дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук ПАНЧЕНКА В. Г. "Формування економічної платформи організації українських націоналістів" // Запорізький національний університет – 2009

 ХайВей, 4 квітня 2010 р. (150 преглядів, 61 коментар за добу)