Лист до РНАТ №16/01 від «16» січня 2007 р. з дискусійної проблематики. Без відповіді й розвитку теми.

На думку фахівців Асоціації, заборона надання відстрочок щодо термінів сплати податкових зобов’язань суб’єктів господарювання за податками, зборами (обов’язковими платежами) Статтею 65 Бюджету України на 2007 рік є не зовсім адекватною здоровому глузду. Принаймні, на нашу думку, цю адекватність треба шукати не в площині інтересів вітчизняних виробників. Наприклад, під час зустрічі з бізнес-елітою в травні 2006 р. один поважний урядовець обмовився, що ставка ПДВ у розмірі 20% ... „на прохання країн ЄС”...

Можливість відстрочки термінів сплати податкових зобов’язань для платників податків мала місце з грудня 2000 року, але, на жаль, в наведеній Статті 65 не дається обґрунтування, чому забороняється відстрочення. Скоріш за все, що урядовці вбачають у цій процедурі корупційні аспекти. Проте платники сплачували не тільки чисту суму нарахувань поділену максимально на 12 місяців, а ще й додаткові відсотки.

По суті, це був бюджетний кредит і єдине, чим жертвував бюджет, так часом надходження. Для багатьох така можливість була дуже доречною, адже сплативши податкове зобов’язання відразу в повному обсязі, підприємство втрачало велику суму оборотних коштів, що не давало в майбутньому працювати в звичайному, запланованому режимі, а це в свою чергу призводить до втрати платоспроможності підприємства, розвалу налагоджених стосунків з партнерами, неможливість виконання договірних умов та багато іншого. І нікому не секрет, що саме грошові кошти є основним активом для підприємства. Сама потреба в відстрочені виникає навіть не по-причині того, що підприємство працює не рентабельно, або бере на себе завеликі плани, а тому що наша податкова система, вірніше правила податкового механізму побудовані так, що підприємство вимушене звертатися до можливості, яка закріплена (напевно - була закріплена) в Законі України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", в Статті 14 „Розстрочення та відстрочення податкових зобов'язань платника податків”.

Нікому не секрет, що у підприємств виникають податкові зобов’язання, на сплату яких підприємство не заробило жодної копійки. Візьмемо, наприклад, передачу в якості внеску до статутного фонду підприємства іншим підприємством ТМЦ, яке прирівнюється у підприємства, що передає - ДО ПРОДАЖУ! Повний абсурд. Або ситуацію, коли підприємство придбало (саме оплатило и оприбуткувало) 30.09.2006 року товар (кінець 3 кварталу) і не встигло його продати, понесло затрату, а валових витрат немає.

Отже, вся проблема в тому, що якби наша держава дійсно піклувалась підприємствами за рахунок яких вона (держава) існує, то в першу чергу розроблялись би механізми спрощення існуючої податкової системи, зміни певних правил, які призводять до неможливості нормального існування підприємств, перегляд певних моментів, які примушують підприємства просити у податкових органів розстрочувати зобов’язання, вивчення цих проблем на рівні самих же підприємств, а не керуючись чисто теоретичними висновками. До речі, на жаль, стосовно податкового законодавства теорія і практика – явища не спів ставні. Тому, на нашу думку, слід не забороняти розстрочення, а слід спочатку вивчати причини, що спричиняють потребу в цьому.

Шановна Валентино Аркадіївно! Відомо, що на адміністрування фондів соціального страхування витрачається до 0,3% річного ВВП України. Враховуючи існуючу практику політичних компромісів, пропонуємо терміново об’єднати 4 соціальних платежі в одне платіжне доручення і економія 2/3 від 0,3% річного ВВП України дозволить Уряду відмовитися від необхідності скасування відстрочки щодо термінів сплати податкових зобов’язань суб’єктів господарювання.