Донецьк та Схід України не  просто оаза комунізму. Це територія сучасного постапартеїду, через який Едуард Ходос усю Україну означив Маложидовією. Але насторожує не прагнення "богообраних в дорозі до Бога" зберегти свої колонії з рабами-гоями в покорі. Насторожує актуалізація неукраїнства сучасної бидлоолігрхії, політизація питання єврейського посткомуністичного "іга", яке прийшло на зміну державного жидо-більшовицького червоного терору. Ось нещодавно тижневик "Дзеркало тижня" на своїх шпальтах кинув фразу, яку можна спроектувати на сьогодення: "Боротьба зі старообрядництвом (читай: "з українським буржуазним націоналізмом" – модель автора) дала результати вже в другій половині ХІХ в. Тоді місце старообрядницького посів єврейський капітал, а до кінця цього ж таки століття купців із християн 1-ї гільдії в Києві налічувалося тільки 11 осіб, а тим часом серед євреїв їх було до 350". Чи не про сучасну Україну написано? Схоже, що більше так, ніж ні. Бо Юрій Гнаткевич в статті "Про причини поразки помаранчевої революції" (ua.for-ua.com) обережно пише: "усі олігархи, серед яких етнічних українців немає жодного...". Й навіть не це головне. В самодержавній угро-фінії вважалося, що багатий єврей – то благо для країни й гордість народу. А єврей-політик – то злочин проти людства і єврейського народу. Згадаймо Бланка, Бронштейна, Гітлера, Муссоліні та інших злих геніїв-політиків, якими так сьогодні пишається Інтернет-спільнота богообраних.   

Отже, головними антисемітами й антисіоністами в сучасній історії нашої країни виступають не стільки фірташі та пінчуки, скільки публічні бродські та табачники. Про кидалово з "Денді" промовчимо, бо та тема не просто про дірьмо, а про дірьмо в роменському привокзальному клозеті, у який горе-спекулянт висипав мішок дріжджів. А от саме Д.Табачник надихнув народ на оду апартеїду в Маложидовії "Украинцы — это плохо!" (з "Української правди" вже передрукували  rupor.info, oko.if.ua, blog.i.ua, vo-vik.livejournal.com та інш.):  

З перших днів Незалежності чую від нашої інтелігенції: ось вибухне! Та це ось ніяк не вибухне, а тільки стікає кров'ю й силами, скорочується як шагренева шкіра з п'ятидесятий двох мільйонів до сорока шести мільйонів українців й темпи падіння в провалля, здається, тільки зростають. Уже ми не згадуємо про той успадкований науково-технологічний потенціал, про одну з найосвіченіших країн у світі, про здобутки предків.

Уже як жебраки стоїмо серед латиноамериканців та африканців за "допомогою", а пасхавери за наші гроші нас учать як любити олігархів та очікувати зростання добробуту після чогось наступного: реформ, "вступів" у світові організації торгівлі та створення "вільних" від нас зон. А зростають тільки статки від сексіндустрії та похоронного бізнесу і не у нас, а з нас.

Чи буде край у цій смертельній ганьбі? Мабуть що ні. Бо то має вибухнути не в нас, а там. У нас завжди тільки відлуння французьких революцій та жовтневих переворотів. А свій Майдан ми в котре  не доробили: "І злою вражою кров'ю волю окропіте".