Сьогодні була субота і тринадцяте число. І саме сьогодні була призначена зустріч, яка мабуть не забудеться у потоці будення. Тим більше, що вона відбувалася після п’ятничної зустрічі з Оксаною Продан, співголовою Ради підприємців при уряді Юлії Тимошенко.  Обидві зустрічі були однаково довгими й напруженими. Обидві зустрічі були водночас діаметрально протилежними як за форматом, так і ключем дебатів. Обидві зустрічі були про одне й те ж саме…

 З Оксаною Продан в віч-на-віч обговорювали, так би мовити, минулі два роки. В армії навчили не сперечатися з тими, хто долею визначений керівником і лідером. Тому лінію розмови намагався вести  навколо більш теоретичних питань, щоб уникати вкрай неприємного моменту щодо оцінок як програшу в останніх виборах стратегії уряду правлячої коаліції, так і дій Ради підприємців. Оцінки за мене зробив Віктор Мечиславович Хмільовський (>>>) й за те йому щире спасибі.

Оксана Петрівна була більш відвертою: «в моїх публічних і не публічних оцінках більше негативу». Причому, навіть телебачення другого березня висвітлило саме моє бачення щодо результативності діяльності Ради, а не багатьох інших учасників інтерв’ю того дня. Мабуть, вгадав загальний настрій телеаудиторії, який має чітко співпадати з позицією редакції. І що корисного я зробив за два роки членства в дорадчому органі? Це питання змусило задуматися. Адже більше «зупиняв», ніж «просував».  Навіть на останньому відкритому засіданні уряду Тимошенко публічно зупинив норми законопроекту, які б дозволили олігархам-власникам водоканалів не подавати воду на дев’ятий поверх… Олександра Кужель мені цього не забула. І, тепер думаю, чому тоді не кинувся на заклики прем’єр-міністра писати закони й постанови, а терпляче споглядав й тільки зупиняв?  Що ж, пані Оксана має певне право висувати претензії до активу Ради й треба думати, осмислювати…

Зустріч в суботу тринадцятого була вже не в віч-на-віч. В просторому світлому кабінеті зібралося більше двадцяти душ, головним чином з віртуального світу. Спіймав себе на думці, що я з приятелями одні з найстарших за віком. Мене цікавили Світовий банк, Пятницький і Близнюк. Світовий банк як першопричина деградації Української Радянської Соціалістичної Республіки на ймення Держава Україна. Інший фігурант здавав країну комерційним інтересам транснаціональних корпорацій та країнам-економічним конкурентам і, що мабуть не спростувати й не викликає сумнівів навіть без доказів, за бабло для третіх. Другий  опускав Україну у світових рейтингах на догоду торгашам імпортним непотребом. Це знакові явища і фігури. Якщо вони залишаться без змін – значить корупція знову перемогла й тільки час усе виправить і усіх урівняє. Проте, більше слухали монолог господаря зустрічі, бо то була програмна промова і з оцінкою поточного моменту, і з технологіями вирішення поставлених задач.

Різним у цих двох зустрічах  було те, що в п’ятницю Оксана Продан говорила про тактику дій в рамках пріоритетів бізнесу, а я про стратегію суспільства. В суботу більше говорилося, на мій погляд, одним про ближні й дальні стратегічні цілі та технологію їх досягнення, а рештою – свідомо чи підсвідомо про тактику донесення майбутніх ідей. Ідеї були потрібні усім, а бажання їх так запросто віддавати – мабуть тільки у того, у кого їх нема і може не буде.

Щодо спільного, то спільним у цих двох зустрічах в п’ятницю й суботу було бажання одних, щоб їм несли готові концепції й проекти законів, а у мене… - знову зупинити від поспішних рішень, за якими може бути Її Величність Смерть простого українця…

Попередні чотири роки спостереження за діалогом бізнесу і влади мене навчили, що чиновників треба кожного разу учити і разом з ними знову вчитися самому. Тож як це не нудно, треба по новому з новими чиновниками розібрати і вивчити такі теми:

-         фіксація переходу права власності товару чи надання послуги (>>>);

-         відповідальність постачальників і виробників за вивід товару чи послуги на ринок (>>>);

-         податок на додану вартість треба збільшувати, повертати тільки коли утворюється і тільки на інновації та технологічне оновлення;

-         іноземна дорадча, технічна та фінансова допомога – це шлях в нікуди для уряду і злидні народу;

-         інформаційні технології – це не тільки «Word» чи «Exel»;

-         діалог – це праця. А працю має бути вмотивовано й винагороджено;

-         люди і життя не будуть чекати рік: одні виїдуть, другі дочасно помруть, а виживуть ті, кому начхати.

Якщо після першої зустрічі я просто пішов займатися своєю справою, то після другої зустрічі, попри інший контент і формат, я просто пішов займатися своєю справою для МОЄЇ країни.

P.S. Так не хочеться писати звіт доктору Менгеле за 2010 рік.