14 листопада ми дружно проголосували і поїхали в столицю саксонських князів місто Майсон на фарфорову мануфактуру – музей. Технологія демонстрації, візуалізації і багатомовного супроводження вражали.  “Роби золото! Завжди!”. Розказавши туристам гарну казку, міщани роблять на них своє золото так само успішно, як і сотні років тому. Але цілісне враження поки малооптимістичне. Промисловість НДР вмерла, а нових робочих місць на всіх не вистачає. Місто опустіло, навіть в центрі вікна чорніють проваллями пусток. Думаю, що потік східних туристів зміг би оживити середньовічне місто і до їх приїзду коштами західних німців будуть відновлені всі пам’ятки історії та культури.

Дрезденська картинна галерея може похвалитися новим художнім надбанням площею менше метра квадратного за 4,5 мільйони ДМ і вишколенною в уніформі обслугою. Радянського туриста в ній цікавили “Сікстінська мадонна” і “Шоколадниця”. Зображена на картині в останньому залі дама з шоколадом  мало чи не єдиний портрет пролетарки в князівських покоях.

Колекція брильянтових, смарагдових, рубінових, сапфірових та важко згадати яких гарнітурів Короля Августа ІІІ вражала переливами і багатством. Але найбільше вразили срібні монети минулого століття, подібну якість виготовлення яких в Росії можна побачити в середині вісмідесятих цього століття. І тільки золота Пектораль Скифів може бути порівняна з тонкістю деталей фігур середньовічних іграшок і посуду.