Донецьк та Схід України не  просто оаза комунізму. Це територія сучасного постапартеїду, через який Едуард Ходос усю Україну означив Маложидовією. Але насторожує не прагнення "богообраних в дорозі до Бога" зберегти свої колонії з рабами-гоями в покорі. Насторожує актуалізація неукраїнства сучасної бидлоолігрхії, політизація питання єврейського посткомуністичного "іга", яке прийшло на зміну державного жидо-більшовицького червоного терору. Ось нещодавно тижневик "Дзеркало тижня" на своїх шпальтах кинув фразу, яку можна спроектувати на сьогодення: "Боротьба зі старообрядництвом (читай: "з українським буржуазним націоналізмом" – модель автора) дала результати вже в другій половині ХІХ в. Тоді місце старообрядницького посів єврейський капітал, а до кінця цього ж таки століття купців із християн 1-ї гільдії в Києві налічувалося тільки 11 осіб, а тим часом серед євреїв їх було до 350". Чи не про сучасну Україну написано? Схоже, що більше так, ніж ні. Бо Юрій Гнаткевич в статті "Про причини поразки помаранчевої революції" (ua.for-ua.com) обережно пише: "усі олігархи, серед яких етнічних українців немає жодного...". Й навіть не це головне. В самодержавній угро-фінії вважалося, що багатий єврей – то благо для країни й гордість народу. А єврей-політик – то злочин проти людства і єврейського народу. Згадаймо Бланка, Бронштейна, Гітлера, Муссоліні та інших злих геніїв-політиків, якими так сьогодні пишається Інтернет-спільнота богообраних.